Yes, – it’s Personal.

The emotional turmoil of people starting a new life in the UK – is exemplified by our Interviews with Vlada and Danylo, two leading members of the United Ukrainian Ballet corps, as they do their standout Giselle performance at the London Coliseum. Irina Dinch gets behind the mask, and listens to their stories.

The Interviews were informal, and conducted in Ukrainian. An English translation follows below…

Об‘єднаний український балет- це трупа, до складу якої входять танцюристи з національних театрів Києва, Львова, Одеси, Харкова. Танцюристи належать до  різних шкіл танцю, різного рівня підготовки, різних методик але працюють разом як єдиний колектив, підтримуючи і допомагаючи один одному. І така злагоджена робота стала можливою не лише завдяки таланту всесвітньо відомого хореографа Олексія Ратманського, а й тому, що кожний член трупи розуміє ту високу місію, яку уособлює кожний з них.  В цей трагічний для нашої країни час танцюристи Об‘єднаного українського балету   не лише демонструють свою майстерність, а й нагадують миру, що Україна бореться, відвойовує кожний метр своєї землі. Наша культура жива і несе миру радість від спілкування з прекрасним. Але ми, як і кілька місяців тому, потребуємо підтримки мирової спільноти. Мир не має відступити, забути про війну чи втомитися від неї. І це їхня лінія оборони.  

Дивлюся в очі Влади та Данила, вони дуже молоді, на вигляд років 19-20, по суті ще діти, але них є своя історія, як і в кожного з нас в цю важку годину. 

Влада – танцюристка «Національної Опери України», відновлювалася після операції, яка відбулася рік тому, і була вже готова повернутися на сцену до репетицій, як почалася війна. Вона не збиралася від’їжджати за кордон, але родина та близькі  наголошували на від‘їзді, бо  без постійних тренувань і репетицій на кар‘єрі можна було поставити крапку. І вона поїхала, спочатку до Словенії , а потім, отримавши запрошення в Об‘єднаний український балет, переїхала до Голландії. 

Гарна, тендітна, струнка українська дівчина. Але така сила в її рішучому, безкомпромісному погляді темних очей! І коли чуєш як за останні півроку змушена стати твердою, рішучою , що відбулося в житті переосмислення цінностей і має вона зараз брати більше відповідальності за свої вчинки, ретельно обирати з ким спілкуватися, то розумієш, що немає вороття. В цьому віці надій, мрій помилок  та сподівань у Влади вже є сумний досвід, який загартував і  зробив міцною. І все в неї буде гаразд, тому що вміє тепер розпізнати де добро, а де  причаїлося лихо.

Данило закінчив Київську муніципальну академію танцю імені Сержа Лифаря.  На початку війни знаходився на реабілітації у Литві через травму руки. Коли почув що почалася війна, став волонтером і почав допомагати українським біженцям, але саме усвідомлення  цього жорсткого акту насилля вибивало із колії. Тренуватися не виходило, гіркі думки не давали спокою. І він прийняв рішення. Сів на волонтерський автобус, який прямував до України, з наміром піти на фронт воювати. Дзвінок матері пролунав вже у дорозі: «Я відправила до тебе брата, завтра зустрічай». На це Данило не розраховував, та і родині про свої плани не розповідав, але залишити 15-ти річного брата самого без підтримки не міг, тому вирішив повернутися.  Соромно було перед людьми в автобусі, але  добровольці поставилися з розумінням . 

Наприкінці квітня він повернувся до тренувань, а потім звільнився зі свого театру і поїхав на гастролі розповідати про Україну в різних країнах світу. Балет «Жизель» мав справжній фурор  в країнах Латинської Америки. Натомість, а  ні в Чілі, ні в Перу не чули про війну в Україні, дуже дивувалися вони цій новині, і для Данили це було боляче і дуже незрозуміло. Тому і вирішив він приєднатися до Об‘єднаного Українського балету, щоб розповідати миру про криваву  жахливу несправедливість, яка відбувається в Україні. 

Олексій Ратманський, відомий хореограф, який звільнився з «Большого театру» у перший день початку війни та створив нову інтерпретацію балету «Жизель» для Об‘єднаного українського балету, сказав в одному зі своїх інтерв‘ю британському видавництву, що український балет завжди був в тіні російського балету , артисти з України втрачали там свою ідентичність. 

Я запитала у Влади і Данила чи вважають вони створення  Об‘єднаного Українського балету першими шагами до відродження українського балету та виведення його з російської тіні ,  але вони мають своє бачення. 

Влада наголошує ,що зараз відбувається не «виведення з тіні», а робиться акцент, що український балет існує і завжди існував окремо від російського і завдяки Об‘єднаному українському балету зараз закордоном відбувається розуміння і переосмислення ролі українського балету в всесвітній культурі. 

А Данило, як танцюрист та майбутній хореограф народної хореографії, дуже пишається тим, що наша народна хореографія одна з найсильніших і найяскравіших в світі. Виступи наших колективів завжди мають фурор закордоном і дух захоплює як танцюристи на сцені вдало показують український характер та культуру. Педагоги навчили їх відкривати душу в танці і це багато говорить про талановитих українських викладачах 

А тим часом у Лондонському Колізеї зі справжнім фурором пройшла вистава  балету «Жизель» у виконанні Об‘єднаного українського балету. Бурхливі овації,  сльози, надія… щирі емоції від дотику до прекрасного високого мистецтва. І за всім цим невтамована, наполеглива праця наших танцюристів, їх віра в майбутнє і жага показати світу, що Україна – понад усе! 

United Ukrainian ballet – is a troupe that includes dancers from different national theatres from Kiev, Lviv, Kharkiv, Odessa. Dancers belong to various dance schools, different level of methods and training, but they work as a single team supporting and helping each other. Such coordinated work became possible not only owing to the talent of the world famous choreographer Alexey Ratmanskiy but also due to the deep understanding by every member of the troupe the importance of their mission.


In such tragic for our country times artists of United Ukrainian ballet not only demonstrate their skills but also they do remind to the World that Ukraine is fighting for every piece of its land. Our culture is alive and brings the joy of communication with the beauty. But as well as couple of months ago we need support of the World community. World should not step back, forget about the war or get tired of it. And this is their line of defense.

I look at Vlada’s and Danylo’s eyes, they are very young, look no older than 19-20 y.o, children so said, but they have their own stories as well as each of us has in difficult times like these.


Vlada is a dancer of National Opera of Ukraine, she was recovering from the operation that she had one year ago and was ready to get back on the stage to trainings and rehearsals when the war began. She didn’t want to go abroad but family and beloved one insisted on her leave because without constant trainings and rehearsals she could put an end to her career. And she left Ukraine and went to Slovenia, and after receiving invitation from United Ukrainian ballet she moved to the Netherlands.

Beautiful, tender, slim Ukrainian girl. But there is so much strength in her resolute, uncompromising look of the dark eyes! And when you learn that for the last half a year she was forced to become firm, determined, she has revaluated her views and became more responsible, she chose carefully who to talk to, you understand that there is no way back. In her age of hopes, dreams, mistakes and expectations Vlada already has got hard experience that made her stronger. And everything in her life will be just fine because now she knows how to recognize the good and reveal the evil

Danylo has graduated from Kiev Municipal Academy of Dance named after Serge Lifar. When the war started he was in rehabilitation with hand trauma in Lithuania. Immediately he became a volunteer helping Ukrainian refugees but awareness of such brutal act of violence was knocking out of the way. He failed to train because bitter thoughts has haunted his mind and finally he made a decision. He took a volunteer bus going to Ukraine to fight. But his mother’s phone call reached him on his way : “ I have sent your brother to you. Meet him tomorrow” . Danylo didn’t expect such turn of events and his family wasn’t aware of his plans but he couldn’t abandon 15 y.o brother alone without support so he made a decision to get back. He felt very ashamed in front of other volunteers but they understood.

At the end of April he restarted his trainings and then quitted theatre where he was working and went on tour to tell about Ukraine in different part of the World.
Ballet “Giselle” had a real splash in countries of Latin America but neither in Chili nor in Peru haven’t people heard about war in Ukraine and they were very surprised with a such news. This fact was very painful for Danylo, he couldn’t realize it. So he decided to join United Ukrainian ballet to tell the World about bloody terrible injustice that was happening in Ukraine.

Alexey Ratmanskiy the world famous choreograph who has quitted the “Bolshoy theater” the first day of war, created the ENO interpretation of ballet “Giselle”, said in one of the interviews to British press that Ukrainian ballet always has been in the shadow of Russian one, artists from Ukraine were losing their identity there.

I asked Vlada and Danylo do they consider the creation of United Ukrainian ballet as the first steps of revival Ukrainian ballet and taking it out of Russian shadow? But they had their own point of view.
Vlada pointed out that it wasn’t not really “taking out of shadow” but emphasizing that Ukrainian ballet always existed individually and now this realization and rethinking of the role of Ukrainian ballet in World culture is taking place in foreign countries due to the United Ukrainian ballet.

And Danylo as a dancer and future choreograph of folk choreography is very proud that our folk choreography always has been one of the most powerful and brightest in the World.
Performances of our Ukrainian dance troupes always have a splash abroad, the way our dancers successfully demonstrate Ukrainian character and culture in a dance takes your breath away. Pedagogues teach how to open your soul in a dance and that says a lot about talented Ukrainian teachers.

Meanwhile in London Coliseum ballet “Giselle” performed by United Ukrainian ballet had a splash. Standing ovations, tears, hopes….sincere emotions from the touch of a beautiful high art. And behind there is tireless persistent work of our dancers , their belief in future and the thirst to show to the World that Ukraine is above all!

FIGARO HERE. FIGARO THERE. NOBODY DOES MOZART BETTER THAN ENO.

We review the latest new interpretation of this classic Opera, at London Coliseum’s English National Opera.

The trick in delivering “Marriage of Figaro, is not that everybody knows the story – it is that, it doesn’t matter if they don’t. The opera itself excels when it is just funny, absurd, stupid, ridiculous, – Brian Rix farce with melodies. At what point does an audience get bored watching people hiding behind doors? Actually, – never. They keep laughing. The young couple in front of me told me this was their first ever opera. This was no academic analysis. This was a night out. It does not get better than this. Heavens, don’t we need it at time like this!

This new production minimises the set, to focus on the simple reality of; have lots of doors, have people coming and going, from wherever and whoever, you have no clue. And make sure the singing is tight, crisp, – absolutely choreographed. Simples. Unusually for ENO, the opera opens straightaway into the Overture, there is no clever preamble – and then you understand. As soon as the doors start to open, close, total organised chaos ensues, and it never lets up.

And yet it is clearly more than that. Listening to Hanna Hip in discussion a few weeks earlier talk about her assessment of Cherubino, this opera depends on drama, of the protagonists reaching out to their audience. This is echoed by the complex but deliberate direction – the movement of the singers is like a jigsaw of interlocking and non-interlocking pieces – set against a pure white background of just four doors, that open, and close.

Despite the fact that for several, this was their first night Debut at ENO – Kevin John Edusei as Conductor, Bozidar Smiljanic’s debut as Figaro, and Louise Alder as the standout character Susanna – this delivery is everything that ENO does well, a sort of relaxed but very fast and spot on performance, that combines the many subtle and little touches, and letting the glorious music and melody take you along for the ride.

I loved the interplay of of Figaro and Susanna, and the small choral groupings towards the end of Act 2 were mesmeric. Even the Act 1 choreographed photo-shoots in the Overture, were clever, different, you wanted to lean in and see where all this nonsense is going.

I cane away wanting to come back and see the production for a second time – I am sure like a good movie, I will “get” even more, now that I know what is happening. Then again, who’s to say I will be any the wiser second time around?

ENO CONJURES UP MORE MAGIC


We review the first night of the favourite Mozart’s “the Magic Flute” at the London Coliseum.

Ever since my days at University and falling in love with the Magic Flute even as a teenager – Mozart Opera has always held a special place in my heart. In the same way that “relationships” need constant adjustment and spark – so the magic of ENO is its re-interpretation, at every level, of the Operas that it performs.

This was my second viewing of this original production. But not for my two ladies who sat next to me. This was their first ever opera performance. They chose the right topic and evening.

This performance was sharp, very well constructed, the classic ENO minimalist approach of letting the performers take you by the hand on the journey, the mix and almost conversations of orchestra and protagonists, and particularly principal flautist Claire Wickes wandering into the stage in dialogue with Papegeno.

The sudden-ness of the orchestra kicking into life as we start with full lights on in the auditorium – to grab our attention, and the humour of the Chaplin-like screen writing, tells us everything we need to know. This is no classical Mozart. This is Mozart made modern.

You can only do this, of course, if you have the professional immaculate singing. ENO excels at the Chorus, the groups of singers. And yet this was the area that for me was the least convincing this time around. It took a while for the Three Ladies to get into gear – but this is to be picky. I loved Lucy Crowe as Pamina, and Rowan Pierce later on as Papagena is always funny and spot on – she gave a brief synopsis of the approach when she sang just a few months ago at the ENO Celebration Evening.

ENO is always very clever and relaxed when it does Mozart. This “Magic Flute” is up there in competition with its staging and performance of “Cosi Fan Tutte “ a couple of years ago.

It is a performance to enjoy as an old friend. But it is also for newcomers. One of the key aims of ENO is to widen the approach to a wider audience. My ladies sitting next to me, were not disappointed.